субота, 13 квітня 2013 р.

Ви, звісно, знаєте цю людину...

У нас її знають усі. Небагато знайдеться людей, які так прославили нашу країну...

Але тоді, 1938-го, слідчі, які катували ув'язненого, зламали йому щелепу і невдовзі, після погроз розправитися з дружиною і дочкою, добилися свідчень зізнання, навряд чи замислювалися про майбутню долю підслідного. Через руки садистів проходили десятки яскравих особистостей, і серед слідчих було навіть негласне змагання: хто у кого швидше зламається і все підпише. Відмова на суді від вибитих через тортури «зізнань», ясна річ, ні на що не вплинула, але підсудному пощастило. Невідомі шестерні карального механізму повернулись – і він, спочатку включений до списку ворогів народу за першою (розстрільною) категорією, у результаті отримав лише десять років таборів.
На Колимі, на золотій копальні наш герой вижив випадково. До систематичного недоїдання і цинги, жорстоких морозів і виснажливої праці додався терор карних злочинців. Кримінальні злочинці взагалі безкарно експлуатували «ворогів народу» – за їхній рахунок звільняли «своїх» від важкої фізичної роботи, забирали пайки, щоб краще харчуватися. Спробу «бунту» гордого одинака було з легкістю придушено змором. Він став «фітільом», його навіть перестали ганяти на роботу, оскільки він не міг ходити. «Як тільки нахилюсь – падаю. Набух язик, ясна кровоточили, зуби повипадали від цинги». Не працюєш – зменшують і без того жебрацьку пайку. Перед несподіваним рятівником, який упізнав талановитого колегу, постав, ледь не помираючи, доходяга: «У немислимому лахмітті лежала страшенно худа, бліда, без ознак життя людина».
Потрапляння до шарашки Туполєва стало і порятунком, і початком, без перебільшення, великих справ. Але фраза «хлопнуть без некролога» надовго стала його улюбленою приказкою. «Очі-то у неї [Феміди] зав'язані, візьме й помилиться, сьогодні вирішуєш диференціальні рівняння, а завтра – Колима». 1965-го, незадовго до смерті великого конструктора, його відвідали друзі по туполєвській шарашці. Показуючи на охорону біля воріт, він, академік, двічі Герой Соцпраці, промовив: «Знаєте, хлопці, часом прокинешся вночі, лежиш і думаєш: ось, може, вже знайшовся хто-небудь, дав команду – і ці самі ввічливі охоронці нахабно увійдуть сюди і кинуть: «Ану, падлюка, збирайся з речами!».
Його смерть стала важким ударом для цілої галузі. Останньою спробою врятувати пацієнта стала операція, яку проводив особисто міністр охорони здоров'я СРСР. Під час операції анестезіолог стикнувся з непередбачуваною обставиною – щоб дати наркоз, треба було ввести трубку, а оперований ніяк не міг широко відкрити рот. Колись зламані під час допиту щелепи пацієнта неправильно зрослися, і він завжди нервував перед відвідуванням зубного лікаря.
P.S. 12 квітня – одне з небагатьох свят, яке в нашій сім'ї відзначають завжди. Спасибі Вам, Сергію Павловичу.
bellabs, d3.ru
Оригінал статті тут.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Поділись